§ 4. ОГЛЯД МІСЦЯ ПОДІЇ

 

Першочерговим, одним із найважливіших та невідклад­них слідчих дій є огляд місця події, у тому числі місця ви­явлення трупа й самого трупа. В цілому успіх розслідуван­ня залежить від ретельності та якості огляду.

Огляд місця події та трупа на місці його виявлення - невідкладна слідча дія, спрямована на вивчення обстановки місця події, виявлення, фіксацію та вилучення різних слідів та інших речових доказів із метою з'ясування характеру злочину, що трапився, особи злочинця, мотивів скоєння злочину, а також встановлення інших фактів, які мають значення для розслідування. Проведення огляду місця події регламентується статтями 190-192, 315 КПК України.

За місце події приймають ділянку місцевості чи примі­щення, де сталася подія чи залишилися її сліди, що під­лягають слідчому огляду. Найчастіше це і є місцем скоєння злочину (убивства, зґвалтування, крадіжки тощо). Але буває, що людину вбили в одному місці, а труп перенесли в інше, де він і був виявлений. У такому разі буде кілька місць події, та всі вони підлягають огляду.

Невідкладність даної дії диктується різного роду при­чинами, які можуть призвести до зміни обстановки, непо­правної зміни чи втрати слідів біологічного походження (випарювання, висихання, просочування, поїдання твари­нами, зникнення) та інших речових доказів, що в подаль­шому утруднить хід розслідування.

Огляд місця події, як правило, здійснюється слідчим або прокурором (ст. 227 КПК України) у присутності двох по­нятих - не зацікавлених у справі дієздатних осіб. Для участі в огляді слідчий може запросити спеціалістів, які не зацікавлені в результатах справи (криміналіста, інженера, токсиколога та ін. - ст. 191 КПК України). Спеціаліст - це особа, що володіє спеціальними знаннями, яка залучається до участі в процесуальних діях, упорядкованих КГІК для сприяння у виявленні, закріпленні та вилученні предметів та документів, застосуванні технічних засобів у досліджен­ні матеріалів кримінальної справи, для постановки запитань експерту, а також для пояснення сторонам і суду питань, що входять до його компетенції. Зовнішній огляд трупа на місці події проводитися за участю лікаря - спеціаліста в галузі судової медицини, а за його відсутністю - лікаря іншої спеціальності. Закон не обмежує кількості спеціалі­стів, які можуть бути водночас задіяні слідчим чи судом до участі в процесуальній дії. Беручи участь в огляді місця події, спеціаліст не проводить ніяких досліджень та не дає письмового чи усного висновку. Факти, що встановлені спеціалістом у процесі слідчої дії, можуть мати доказове значення, але вони не складають самостійного доказу, яким є висновок чи показання експерта. Дані, що були отримані, є складовою частиною загальних результатів процесуальної дії та фіксуються слідчим у тексті відповідного протоколу, а всі можливі оцінні судження спеціаліста мають суто по­передній характер і викладаються тільки усно. Участь спеціаліста в ході процесуальної дії має допоміжний харак­тер - він працює під керівництвом та контролем слідчого та суворо в рамках певного завдання. Спеціаліст потрібен головним чином для надання науково-технічної допомоги слідчому в підготовці та проведенні слідчої дії, для пошуку різних слідів та об'єктів, фіксації результатів, консультації слідчого зі спеціальних питань тощо.

Спеціаліст є учасником кримінального процесу, у силу чого він володіє певним статусом.

Виходячи з установленого в процесі та базуючись на теоретичних знаннях і професійному досвіді, спеціаліст у галузі судової медицини допомагає керівнику огляду місця події зробити деякі висновки при проведенні огляду трупа на місці його виявлення.

Судово-медичний експерт (як спеціаліст) повинен роз­в'язати низку питань.

1.                  Установити чи виключити факт настання смерті, за необхідності здійснити невідкладну медичну допомогу по­терпілому.

2.                  Допомогти слідчому правильно й детально оглянути труп і виявити наявні ушкодження.

3.                  Установити ступінь виразності трупних явищ для ви­значення давнини настання смерті.

4.                  Надати кваліфіковану допомогу слідчому у виявленні, вилученні й упакуванні речових доказів.

5.                  Забезпечити правильний опис результатів огляду трупа й інших біологічних об'єктів у протоколі огляду місця події, що складається слідчим.

6.                  Допомогти слідчому в правильному та доцільному складанні питань при призначенні судово-медичної екс­пертизи трупа і речових доказів.

Поряд із цим, спеціаліст зобов'язаний:

-                 з'явитися за викликом слідчого;

-                 брати участь у слідчих діях, використовуючи свої спеціальні знання і навички.

Однак є низка обставин, що звільняють фахівця від цих обов'язків і виключають можливість участі конкретної особи в справі:

якщо він бере участь у даній справі в іншій якості (є по­терпілим, цивільним позивачем чи цивільним відповіда­чем, свідком, їхнім представником тощо);

якщо він є родичем кого-небудь з учасників проваджен­ня у даній кримінальній справі;

якщо він знаходиться чи знаходився в службовій чи іншій залежності від сторін чи їхніх представників; у випадку, коли виявляється його некомпетентність; якщо є інші обставини, які дають підстави вважати, що фахівець може прямо чи побічно бути зацікавленим у ре­зультаті справи.

Згідно із законом фахівець управі:

-                 відмовитися від участі у провадженні у кримінальній справі, якщо він не має спеціальних знань;

-                 задавати питання учасникам слідчої дії, у якій він брав участь і робити заяви і зауваження, що підлягають занесенню до протоколу;

-                 скаржитися на дії (бездіяльність) і рішення слідчого, прокурора і суду, що обмежують його права.

При виявлені трупа на місці події спеціаліст у галузі судової медицини повинен визначити:

-                 факт настання смерті;

-                 зміни положення трупа після настання смерті;

-        характер та особливості травм;

-                 відповідність місця виявлення трупа місцю події;

-                 наявність ознак того, яким було положення потерпі­лого у момент події;

-                 чи рухалася жертва після отриманих ушкоджень. Безумовно, ще до ретельного огляду трупа, лікар, який бере участь в огляді місця події, має перевірити, чи перед ним мертва людина (труп). Труп - це тіло людини або тварини після біологічної смерті, в тому числі й тіло люди­ни, яка померла від будь-якого насильства, а також при підозрі на насильницьку смерть, незалежно від виду та місця смерті.

На те, що людина мертва, вказують абсолютні ознаки смерті (трупне задубіння, охолодження, висихання, трупні плями).

Для того щоб нічого не попустити й виявити максималь­но можливу кількість даних, рекомендовано проводити огляд трупа на місці його виявлення в такій послідовності:

-                 місце розташування і поза трупа;

-                 предмети на трупі та в безпосередній близькості від нього;

-                 одяг та взуття трупа;

-                 загальні відомості про труп;

-                 наявність та вираженість трупних змін;

-                 ознаки переживання тканин;

-                 особливості окремих частин тіла трупа та їх ушко­дження;

-                 ложе трупа.

Огляд трупа на місці його виявлення складається з двох фаз: статичної та динамічної. Огляд та опис місця розташу­вання й пози трупу, предметів на трупі та його верхнього одягу складають статичну стадію огляду трупу. У процесі статичного огляду ні до чого не торкаються, не змінюють положення предметів, речей. Ця стадія огляду закінчуєть­ся складанням схематичного малюнка місця розташування й пози трупа та фотозйомкою. Описувати та фотографувати труп необхідно в тому положенні, у якому його було вияв­лено та зафіксовано в момент огляду.

Далі переходять до динамічної частини, оглядаючи пред­мети, які могли бути знаряддям злочину, проводять зовніш­ній огляд трупа, змінюючи його початкове положення.

Місце розташування та поза трупа. При описанні місця виявлення трупа вказується точна назва його і тієї його частини, у якій знаходиться труп.

Положення трупа визначають відносно оточуючих його предметів, які не можуть змінити свого місця розташуван­ня в найближчий час (дерево, дім, вікно). Обов'язково про­водять виміри відстані від частин його тіла до обраних не­рухомих орієнтирів.

Під позою трупа розуміють взаємне розташування ча­стин його тіла відносно одна до одної.

Спершу описують положення голови відносно середньої лінії тіла (нахилена вліво чи вправо), сагітальної (поверне­ на вліво чи вправо) та фронтальної площин (опущена вниз чи відкинута назад). Далі відмічається положення голови до інших частин тіла.

При описанні верхніх та нижніх кінцівок відмічають їх положення в цілому та їх сегментів окремо.

Опис трупа має бути проведений таким чином, щоб у подальшому за необхідності можна було б реконструювати обстановку місця його виявлення.

Описання положення та пози трупа доповнюється огля­довою та вузловою фотозйомкою.

Предмети на трупі та в безпосередній близькості від нього. На даному етапі огляду слід вивчити та описати тільки ті предмети, які лежать на самому трупі чи торка­ються його. При цьому в першу чергу - це предмети (зна­ряддя), якими наносилися ушкодження - камінь, ціпок, молоток, сокира, петля на шиї, мотузка, що зв'язує руки, тощо. Деякі знаряддя можуть знаходитися в самому трупі (кляп у роті, ніж у рані тощо). Слід знати, що витягати предмети, що фіксовані в ранах чи природних отворах тіла, забороняється. При огляді необхідно вказати точну назву предмета, його положення щодо трупа, наявність на пред­меті будь-якого забруднення.

Особливе значення приділяється описанню виявлених слідів крові. За формою сліди крові кваліфікуються на:

1.                  Сліди від розтікання та руху крові:

2.                  Сліди, що утворюються кров'ю на відстані, - кра­пельні сліди:

3.                  Сліди від зіткнення із закривавленими предметами (вторинні сліди крові):

Розлиті плями та калюжі можуть бути різноманітної форми на поверхні, що не всмоктує їх. Патьоки утворю­ються при стіканні крові униз під дією сили тяжіння. За­тікання - це патьоки на зворотному боці поверхні. Краплі при падінні з висоти до одного метра мають округлу форму, рівні краї, які можуть бути злегка зазубрені. Коли висота падіння більша за один метр, але менша за два - діаметр краплі буде дорівнювати одному сантиметру, краї - чітко зазубрені. Коли висота перевищує два-три метри, то крапля розтікається по твердій поверхні та розхлюпується, тобто в центрі є основна крапля, а навколо - додаткові крапель­ки. При падінні на похилу чи вертикальну поверхню кров утворює смуги зі скупченням на нижніх кінцях або фігури у вигляді окличних знаків, звернених гострими кінцями у напрямку руху крові. Такі ж фігури утворюються при па­дінні краплі з предмета, що рухається, гострі кінці вказу­ють на напрямок руху. Бризки утворюються від фонтану­вання крові (зливальна фігура неправильної форми з патьо­ками вниз), від удару по закривавленій поверхні (навколо плями додаткові бризки), від струшування (окремі краплі). Помарки утворюються, коли закривавлений предмет або джерело кровотечі доторкується до іншого предмета, за­лишаючи сліди невизначеної форми, тобто при русі, а від­битки - при дотику без руху.

Усі сліди треба точно описати, а ще краще - замалюва­ти чи сфотографувати, тому що їх розташування та форма часто дають можливість встановити деякі моменти події, положення потерпілого, засіб нанесення ушкодження, шлях злочинця та інші обставини, що мають велике слідче значення.

Усі сліди на трупі та біля нього повинні бути зафіксова­ні за допомогою вузлової та детальної фотозйомки.

Одяг та взуття трупа. Проводячи огляд одягу та взуття трупа, треба звернути особливу увагу на ті деталі, які в подальшому можуть бути порушені (у динамічній стадії огляду):

-                 відповідність чи невідповідність одягу порі року та довкіллю;

-        положення окремих предметів одягу на трупі;

-                 наявність на верхньому одязі накладень чи забруд­нення, що легко руйнуються.

Слід обов'язково зафіксувати, в якому положенні зна­ходиться одяг на трупі: у порядку чи в безладді, які пред­мети зсунуті з місць свого розташування (спущені униз, підняті догори, загорнені тощо), застебнутий одяг на ґудзи­ки або гачки чи ні, чи цілі ґудзики та петлі, застебнутий ремінь чи ні, чи вивернуті кишені. Крім того, проводиться оглядова, вузлова, а іноді - детальна фотозйомка. Після огляду верхнього одягу вивчають та описують деталі одягу, що знаходиться під ним.

При описі вказують:

-                 найменування предмета одягу (пальто, плаття, со­рочка, штани, спідниця тощо);

-                 вид тканини, із якої одяг зшито (бавовняна, синте­тична, вовняна тощо);

-                 колір та малюнок тканини;

-                 ступінь зношеності;

-                 запах від одягу (сечі, калу, бензину тощо);

-                 стан застібок;

-                 вміст кишень;

-                 фабричні клейма, різні мітки, написи на підкладці.

Особлива увага надається виявленню та описанню за­бруднення та ушкодження одягу, а коли цього немає, то такий факт треба спеціально зафіксувати в протоколі. При виявленні забруднення помічають його локалізацію, вид (пляма, патьок, помарка тощо), колір, характер забрудню­ючої речовини (кров, сеча, блювотні маси, пісок, дорожній пил, масляниста речовина тощо), форму, розміри, ступінь просочування в тканину, стан забруднюючої речовини (рідкий, підсохлий, сухий). За необхідності слідчий може вилучити забруднення для направлення їх для спеціально­го дослідження.

Описуючи ушкодження одягу, необхідно відмітити його локалізацію, вид (поверхневе ушкодження, наскрізне ушкодження верхнього шару, наскрізне ушкодження вер­ху та підкладки), форму (довжину ушкодження, орієнту­ючись за циферблатом годинника), розміри, особливості країв, кінців та утворюючих їх ниток, забруднення навко­лишньої тканини ушкодженого предмета одягу, відповід­ність ушкоджень верхніх шарів одягу тим ушкодженням, що є на нижніх шарах і на трупі. Коли ушкоджень багато, то треба робити їх довільну нумерацію та кожне з них опи­сувати окремо.

При огляді та описі взуття особлива увага приділяється підошві, де можуть бути виявлені сліди забруднення, від­сутні на місці знайдення трупа (фарба, вапно, глина тощо), при дорожньо-транспортній події на підошвах можуть за­лишитися сліди ковзання.

Загальні відомості про труп. Ці відомості мають міс­тити анатомо-конституційні дані: стать, вік (на вигляд), довжина тіла, статура, повнота, колір шкіри. Коли огляду підлягає труп знайомої людини, то в протоколі треба вка­зати тільки її прізвище, ім'я та по батькові, а загальні відо­мості описувати не треба. Натомість, коли виявлено труп невідомої людини, слід детально описувати усі подробиці й деталі, які допоможуть встановити особу, що загинула.

Наявність та виразність трупних змін. Після на­стання біологічної смерті органи та тканини трупа підда­ються змінам, що поділяються на ранні та пізні. До ранніх належать охолодження трупа, трупне задубіння, трупне висихання, трупні плями та аутоліз. До пізніх відносять зміни, що руйнують (гниття), та ті, що консервують (мумі­фікація, жировіск, торф'яне дублення). Ретельне вивчення та опис трупних змін дає можливість встановити факт смерті, розпізнати час її настання та вирішити деякі інші питання: первісне положення трупа, перевертання тіла, його переміщення тощо.

Охолодження тру па визначається шляхом обмацуван­ня відкритих і закритих одягом частин тіла трупа та термо­метрією. Обов'язкове двократне вимірювання ректальної температури, повторне - через годину після первісного. Термометр треба вводити в пряму кишку на глибину 10 сантиметрів.

Трупні плями є абсолютними ознаками настання смер­ті. Вони виникають у середньому через 1,5-2 години після її настання на розташованих нижче частинах тіла трупа. Нерідко на тлі трупних плям добре виділяються бліді ді­лянки шкіри - відбитки від вдавлення частинами одягу чи будь-яких предметів, що дотичні до трупа.

При проведенні огляду та опису трупних плям у прото­колі вказується їх локалізація, інтенсивність виразності (суцільні, розлиті, осередкові), колір, зміни інтенсивності забарвлення в момент натискання на них (цілком зникають, бліднуть, не змінюються), а також: час, необхідний для від­новлення кольору трупної плями (у секундах).

Трупне задубіння розпізнається в жувальних м'язах і м'язах шиї, верхніх та нижніх кінцівок шляхом обмацу­вання груп м'язів, відведенням донизу нижньої щелепи, згинанням та розгинанням шиї та кінцівок у суглобах. При цьому відмічається його інтенсивність у різних групах м'язів (слабке, помірне, добре виражене), а також - у якій групі м'язів воно відсутнє.

Трупне висихання пов'язане з випаровуванням вологи з поверхні шкіри та слизових оболонок. Ознаки висихання трупа виявляються при огляді очей (помутніння рогівки, жовто-бурі ділянки на кон'юнктиві - плями Лярше), на перехідній облямівці губ (темно-червона щільна смуга), на головці статевого члена, передній поверхні мошонки (тем­но-червоні щільні ділянки). Швидко висихають ділянки шкіри трупа, які позбавлені епідермісу (садна, саднені краї рани, странгуляційні борозни), а також - кінчики пальців, носа, мочок вух.

Ознаки аутолізу можуть бути визначені тільки в про­цесі розтину трупа в морзі.

Серед пізніх трупних явищ на місці огляду найчастіше спеціаліст та слідчій стикаються з гниттям трупа. Характер та інтенсивність виразності гнильних змін виявляють за окремими частинам тіла. Відмічають колір шкіри на різних ділянках тіла (зелений, брудно-зелений, бурувато-зелений, майже чорний), наявність гнильної венозної сітки, гниль­них пухирців, трупної емфіземи (гнильного здуття), запах, що чути від трупу.

Ознаки переживання тканин (посмертні, суправітальні реакції). Ці ознаки використовуються для визначення години смерті. Сморід може бути виявлений в перші години настання смерті (до 18-24 годин). При огляді трупа на місці його виявлення рекомендовано використовувати відповідну реакцію скелетних м'язів на механічне, електричне, хімічне подразнення, а також деякі інші суправітальні реакції. Ме­ханічне подразнення м'язів досягається шляхом нанесення ударів середньої сили неврологічним молоточком по певних точках на тілі трупа. При цьому в перші 2-2,5 години після смерті виникає відповідна реакція у вигляді локального скорочення даних м'язових груп. Наносити удари по ділян­ках шкіри з пошкодженнями не рекомендовано.

Електрична збудженість м'язів визначається за допо­могою спеціально виготовлених приладів, що використо­вують портативні джерела постійного та змінного струму (ЕРМ-1 та ЕРМ-2). Проте ці прилади рідко використову­ються на практиці.

Для виявлення реакції м'язів, що звужують та розши­рюють зіницю, використовується 1% розчини пілокарпіну й атропіну (адреналіну).

Для вирішення питання про давність смерті можна оці­нювати посмертні зміни рогівки.

Особливості окремих частин тіла трупа та їх ушко­дження. Для огляду голови потрібно зняти головний убір (якщо він є), відмітити стан та колір волосся, його забруд­нення, наявність ушкоджень волосистої частини голови, цілість кісток черепа на дотик.

При описі обличчя відмічається колір шкіри (бліда, синюшна, з екхімозами), наявність одутлості, стан очей (повіки, кон'юнктиви, рогівки, зіниці), носа (цілість кісток та хрящів, наявність у носових проходах та отворах будь-якого вмісту), вушних раковин та зовнішніх слухових про­ходів. Описуючи рот, відмічають його стан (відкритий чи закритий), наявність і стан зубів, лунок відсутніх зубів (згладжені, пошкоджені, залиті кров'ю та кров'яними згустками). Докладно описуються штучні зуби, коронки, мости, протези.

Відмічається цілість верхньої та нижньої щелеп, поло­ження язика (за лінією зубів, кінчик затиснений між зуба­ми, висунутий з порожнини рота).

При огляді шиї відмічаються її форма, довжина, наяв­ність або відсутність ушкоджень (садна, странгуляційна борозна, рани, синці).

При огляді груднини описується її форма (циліндрична, конічна, бочкоподібна), визначається цілість ребер на до­тик.

Огляд живота містить оцінку його конфігурації, розмі­рів, консистенції на дотик.

При огляді зовнішніх статевих органів відмічають пра­вильність їх розвитку або наявність будь-яких вад, характер волосяного покриву на лобку (за чоловічим та жіночим типом), наявність виділень із сечовивідного каналу.

Обов'язково до введення термометра в пряму кишку відмічають стан анального отвору (відкритий, зяє, ступінь зяяння), характер виділення з нього (калові маси, кров, гній).

При огляді кінцівок відмічають цілість кісток та сугло­бів на дотик, описують нігті та вміст під ними, стан шкіри долонних поверхонь кистей рук та поверхонь стоп на пі­дошвах.

Ушкодження, що є на трупі, слід вивчати та описувати в ході огляду окремих частин тіла (голови, шиї, грудей, живота, промежини, кінцівок). Опис ушкоджень необхідно проводити згідно з прийнятою в судовій медицині послідов­ністю: локалізація, вид ушкодження (садно, рана, синець), форма та розміри його, особливості країв, кінців та поверх­ні (дна), стан оточуючої шкіри.

При вивченні ушкоджень забороняється змінювання їх первісного вигляду (обмивання водою чи видалення в інший спосіб слідів крові та інших забруднень) для запобігання можливій утраті речових доказів.

Ушкодження, що є на трупі, обов'язково зіставляються з ушкодженнями одягу.

Ложе трупа - це поверхня, на якій труп знайдено. Воно оглядається та підлягає опису в динамічній стадії огляду, після переміщення тіла з місця його первісного розташу­вання.

У межах ложа трупа виділяють три зони:

-                 власне ложе (поверхня, яка безпосередньо торкаєть­ся трупа);

-                 зона, що проектується (поверхня, яка межує з проек­цією силуету трупа);

-                 зона трупних виділень (ділянка поверхні, по якій розтікаються продукти розкладання трупа).

При описі ложа трупа відмічають характер поверхні (дерев'яна підлога, диван, пухкий сніг тощо), наявність на ній відбитка тіла трупа, забруднення чи будь-які предмети під трупом. Коли під тілом є сліди крові, то треба виявити глибину її проникнення у ґрунт, сніг, тканини тощо. Іноді до трупа підходять сліди волочіння тіла людини у вигляді смуг різної форми, ширини та глибини. Вони можуть бути безперервними та переривчастими, на м'якій поверхні - утисненими, на твердій - поверхневими. Біля смуг воло­чіння можуть бути сліди ніг злочинця.

Велике значення для пояснення обставин події мають і негативні обставини, що повинні бути зафіксовані в про­токолі огляду місця події. Негативні обставини - відсут­ність таких слідів, ознак, предметів обстановки місця події, які повинні бути за цих конкретних обставин чи наявність таких слідів, які не можуть знаходитися в такому вигляді, у якому вони знайдені.

Як і кожна слідча дія, огляд місця події завершується складанням протоколу - єдиної процесуальної форми оформлення результатів слідчої дії, у тому числі й резуль­татів роботи спеціаліста, яку всі учасники слідчої дії під­писують.

Особливості огляду місця події в справах, пов'язаних із застосуванням вогнепальної зброї. Якщо на місці події лунали постріли, то при його огляді, як правило, виявляють­ся стріляні кулі, гільзи, дробинки, пижі, інші деталі боєпри­пасів, а також сліди пострілу на різних предметах. Іноді на місці події може бути виявлена і вогнепальна зброя.

У статичній стадії огляду слідчий чи фахівець-криміналіст повинен точно зафіксувати місце розташування вогне­пальної зброї, кулі, гільзи тощо стосовно нерухомих орієн­тирів і трупа шляхом описання в протоколі, складання схем і фотографування. Тільки після цього зброю можна брати в руки.

Послідовність огляду трупа при вогнепальних ушко­дженнях (робота лікаря) залишається звичайною. Спочат­ку описується положення трупа стосовно навколишніх предметів, його поза і предмети, розташовані поруч із ним. При цьому слід точно зафіксувати взаємне положення тру­па і вогнепальної зброї (якщо вона виявлена на місці події). Іноді при самогубствах з довгоствольної зброї для натис­кання на спусковий гачок застосовують різні пристосуван­ня, нерідко досить складно улаштовані (мотузка із системою блоків тощо). Ці пристосування повинні бути докладно описані і сфотографовані. В інших випадках, щоб зробити постріл, натискають на спусковий гачок пальцем стопи, знявши перед цим з ноги взуття, що повинно бути зазна­чено в протоколі огляду.

Далі переходять до огляду й опису одягу. Якщо постріл був зроблений у закриту частину тіла, то на одязі виявляють вогнепальні ушкодження. При описі таких ушкоджень ука­зують їхню точну локалізацію, форму, наявність дефекту, розміри (всього ушкодження, променів розривів, дефекту), характер країв (розволокнення тканини, відхилення назовні чи досередини), наявність по краях паска обтирання.

При пострілах із близької відстані в ділянці вхідного отвору на одязі, крім того, можуть бути виявлені:

-                 сліди від механічної дії порохових газів (розриви по ходу ниток, округлі отвори значних розмірів);

-                 сліди від дії не повністю згорілих порохових зерен - дрібні пробоїни, заглиблення їх у тканину одягу (вка­зується загальна площа їхньої дії, кількість і щіль­ність, відношення до вхідного отвору);

-                 нашарування кіптяви (форма нашарування, інтен­сивність виразності, колір, розміри);

-                 сліди від дії полум'я пострілу, особливо при викори­станні димного пороху (обпалення ворсу одягу).

При пострілах в упор на одязі може бути виявлений від­биток дулового кінця зброї у вигляді вдавлення і пригла­джування ворсу в поєднанні з закопчуванням.

На темних тканинах одягу кіптява близького пострілу і відкладення часток порохових зерен можуть бути не по­мітні при огляді.

Варто пам'ятати, що в одязі (особливо в товстому і бага­тошаровому), між шарами одягу чи в його складках, а та­кож між одягом і тілом можуть бути виявлені дріб, куля, пижі, що можуть випасти і загубитися. Тому оглядати одяг слід дуже уважно.

Іноді при пострілах з неблизької відстані через одяг на шкірі в ділянці вхідного отвору чи рані на другому шарі одягу утворюється нашарування сірого кольору, схоже на кіптяву близького пострілу (феномен Виноградова). Голов­ною відмінністю цього відкладення від кіптяви близького пострілу є відсутність слідів близького пострілу на першо­му шарі одягу.

Для захисту слідів близького пострілу на одязі від част­кової втрати при транспортуванні трупа в морг можна об­шити їх шматком білої бавовняної тканини чи зняти пред­мет одягу зі слідами близького пострілу з трупа і відповід­ним чином його упакувати.

Після вивчення й опису змін і суправітальних реакцій переходять до детального огляду частин тіла трупа й ушко­джень на них. При виявленні вогнепальних ран користу­ються такою схемою їхнього опису:

-                 точна локалізація рани з указівкою її висоти від рів­ня підошов;

-                 загальна форма рани, наявність і форма дефекта (мі­нус тканина);

-                 розміри дефекта, загальні розміри рани;

-                 характер країв рани (рівні, нерівні, відхилені усере­дину чи назовні);

-                 наявність, форма, розміри і колір пасків осаднення і забруднення;

-                 чим рана виконана, наявність у ній сторонніх ча­сток;

-                 наявність і особливості відбитка дулового кінця зброї (намушника, другого стовбура мисливської рушниці тощо);

-                 нашарування кіптяви (форма, розміри, колір, від­ношення до центра рани);

-                 ушкодження від порошинок і їхнього нашарування (площа, форма, кількість і щільність, відношення до центра рани,глибина занурення);

-                 наявність пергаментації шкіри, синців, сторонніх часток на шкірі усередині рани;

-                 стан волосся (ушкодження, оплавлення);

-                 сліди крові (напрямок патьоків).

При огляді кистей рук трупа слід шукати кіптяву у ви­гляді порошинок і поверхневих ушкоджень (особливо в ділянці і міжпальцевого проміжку лівої кисті), що буває при здійсненні пострілу самим покійним, коли дуловий кінець зброї притримують біля тіла лівою рукою. На кистях у самогубців можуть бути також сліди від бризок крові.

Наприкінці опису результатів огляду трупа зазначають, відповідають чи не відповідають одне одному локалізація ушкоджень, виявлених на одязі й тілі. Це важливо для ви­рішення питання про кількість пострілів, зроблених у за­гиблого. Варто пам'ятати, що множинні ушкодження одягу можуть утворюватися від одного пострілу при влу­ченні кулі в складки одягу; на тілі кілька ушкоджень від одного пострілу виникають при послідовному проходженні кулі через кілька частин тіла, наприклад через плече і гру­ди (так звані сполучені кульові поранення), чи при розриві кулі до влучення її в тіло (наприклад, у результаті проби­вання міцної перешкоди чи рикошету).

Особливості огляду місця дорожньо-транспортної події (ДТП) і трупа. На місці дорожньо-транспортної події, крім трупа, підлягають обов'язковому огляду автомобіль (автомобілі), ділянка дороги й предмети, з якими відбулося зіткнення. Однак труп і автомобіль далеко не у всіх випад­ках знаходяться на місці події до моменту прибуття учас­ників огляду, тому що місце ДТП неможливо зберегти в незмінному вигляді тривалий час. Крім того, водій може втекти з місця події на цьому ж автомобілі.

Якщо обстановка ДТП ще не змінена, але зберегти її у такому вигляді неможливо, то слід зазначити місце роз­ташування автомобіля, контури положення трупа, місця перебування різних речових доказів (деталей і частин, що відокремилися від автомашини, деталей і частин вантажу, що випав, слідів пально-мастильних матеріалів, крові тощо), наприклад, крейдою на асфальті.

При огляді трупа необхідно точно зафіксувати його по­ложення не тільки стосовно частин дороги (узбіччя, тротуару, осьовій лінії), а й навколишніх предметів (дорожніх спору­джень, стовпів, будинків тощо, а також стосовно автомобіля і його слідів. Якщо труп лежить на слідах коліс автомобіля, то зазначається, чи перериваються ці сліди під трупом.

Після опису пози трупа проводиться ретельний огляд одягу й взуття. Особливу увагу варто звертати на виявлен­ня і фіксацію слідів-відбитків малюнка протектора колеса у вигляді запал-грязьових нашарувань на одязі, що при переміщенні й транспортуванні трупа можуть бути зруйно­вані. Крім опису, ведеться їхня масштабна фотозйомка.

У багатьох випадках виявляються частки, що заглибили­ся в тканину одягу, фарба, дрібні уламки скла, частки по­криття дороги; одяг може бути забруднений пально-ма­стильними матеріалами. Усі ці сторонні включення і наша­рування на одязі підлягають ретельному опису. Звертається увага на пошкодження предметів, що знаходяться в кишенях одягу: пачки сигарет, гребінця, запальнички тощо.

При огляді взуття зазначається наявність пошкоджень, а також слідів ковзання на підошвах: їхня локалізація (на підметці, на підборі); напрямок (поздовжнє, дугоподібне, поперечне); глибина; наявність сторонніх часток, що за­глибилися в матеріал підошви.

Далі зазначаються загальні відомості про труп і трупні зміни. Опис ушкоджень, виявлених на трупі, проводиться за загальними правилами. Вимірюється відстань від верх­нього й нижнього країв ушкоджень до підошов взуття. При описі країв і дна саден і ран, а також оточуючої їх шкіри, треба звернути увагу на наявність сторонніх часток (фарби, скла, металу, дерева тощо). При виявленні слідів волочін­ня - великих саден, множинних рівнобіжних подряпин, іноді так званого «спилювання» м'яких тканин і навіть кісток - описується їхня локалізація, напрямок саден і подряпин (за відшаруванням окістя), наявність сторонніх часток (пісок, гравій, земля).

Як правило, крім слідів автомобіля, на дорозі виявля­ються об'єкти, що свідчать про зіткнення автомобіля з ті­лом людини чи про пошкодження самого транспортного засобу: кров, частки мозкової речовини, волосся, шматоч­ки м'яких тканин і кісток, окремі предмети одягу, взуття чи їхні обривки, речі, що були в руках у постраждалого, уламки скла, шматочки лаку та фарби, гайки, болти, що відокремилися від автомобіля, шматки бруду, землі, ван­тажу, що випав тощо.

Усі сліди та об'єкти, виявлені на дорозі, повинні бути докладно описані, сфотографовані, зазначені на плані місця ДТП і вилучені як речові докази. При описі зазначають їхнє точне розташування щодо різних дорожніх орієнтирів, щодо трупа й автомашини (при їхньому перебуванні на місці ДТП), а також форму, розміри, колір та інші особливості.

За взаємним розташуванням зазначених об'єктів мож­ливе визначення напрямку руху автомобіля. Установлено, що ближче до місця зіткнення транспортного засобу з пі­шоходом розташовуються об'єкти, які відокремилися від автомашини, частини одягу постраждалого (головний убір, взуття), а також речі, що були в його руках (сумка, парасо­ля, портфель тощо). Далі по ходу руху автомобіля лежить труп, а ще далі - сліди біологічного походження (кров, волосся, частки головного мозку, кісток тощо). Тільки у випадках волочіння тіла найбільш далеко по ходу руху транспортного засобу розміщується труп. У таких випадках на дорозі звичайно добре помітні сліди волочіння тіла.

Іноді на місці ДТП можуть бути виявлені сліди стоянки автомобіля, сліди взуття водія й пасажира автомобіля і на­віть їхні особисті речі.

Особливості огляду місця події при у топленні. У ве­ликих водоймах, ріках трупи переміщуються у воді течією. Частіше оглядають труп, уже витягнутий з води. Витягнен­ня трупа з води має проводитися без заподіяння йому ушко­джень. У протоколі слідчий повинен обговорити спосіб витягування трупа, відзначити температуру води.

При виявленні трупа в невеликих водоймах, ємкостях, заповнених рідиною, зазначають характер водойми, розміри ємкості (наприклад, довжину й ширину ванни), чим вона заповнена, вимірюють шар рідини, її температуру. Описують частини тіла трупа - які частини тіла занурені, які знахо­дяться над рідиною, чи тіло цілком занурене і на яку глиби­ну. Якщо вода була злита з ванни чи труп витягнутий з єм­кості, то ці дані необхідно одержати слідчим шляхом. Слід вказати, якими частинами тіла труп торкається предметів, чи вільно плаває, чи чимось утримується.

При огляді одягу на трупі, витягнутому з води, зверта­ють увагу на відповідність одягу сезону, описують ступінь вологості, колір тканини (який змінюється при тривалому впливі води), наявність на одязі нашарувань піску, мулу, черепашок, мешканців водойми, що прилипли до нього тощо. Рекомендується оглядати тіло й складки одягу на наявність бліх і вошей. Блохи гинуть у воді через 24-27 годин, воші - протягом 12-48 годин. Виявлені блохи можуть через 20 хвилин оживати після перебування у воді протягом кількох годин, через одну годину - після 24-годинного перебування у воді.

Ретельно перевіряється вміст кишень. Якщо на трупі є петлі, сполучені з вузлами (зв'язування кінцівок, кріплен­ня до трупа вантажів тощо), то їх описують, не знімаючи з трупа і не розв'язуючи вузлів. За наявності прив'язаного до трупа важкого вантажу необхідно вказати матеріал і його розміри, щоб можна було приблизно визначити масу ван­тажу.

При огляді трупа особливу увагу звертають на ознаки перебування у воді: колір трупних плям, блідість шкірних покривів, наявність «гусячої» шкіри, зморщування шкіри в ділянці сосків і мошонки, мацерацію. При описі мацера­ції шкіри зазначають її локалізацію й виразність: побілін­ня чи розпушення епідермісу, складчастість (дрібна чи велика), перлово-біле забарвлення, пухирі, відходження чи відсутність надшкір'я, нігтів. Перевіряють, чи легко відшаровується епідерміс, ступінь закріплення волосся шляхом потягування за волосся у різних ділянках голови. Описують місця відсутності волосся. Відмітною ознакою випадання волосся у воді від природного облисіння є на­явність у шкірі точкових поглиблень у вигляді лунок на місцях волосяних цибулин, що випали.

За наявності водоростей вказують ступінь їхнього по­ширення на поверхні тіла, вид, довжину, колір, консистен­цію, міцність зв'язку зі шкірою.

З ознак утоплення при огляді трупа можна установити в перші 2-3 доби тільки дрібнопухирчасту піну навколо отворів рота й носа. При підсиханні піни утворюється тон­ка дрібнокомірчаста плівка.

Ушкодження на трупі описуються у звичайному поряд­ку.

Особливості огляду місця події при повішенні. У біль­шості випадків повішення місце виявлення трупа є і місцем події. Однак первісне положення трупа частіше буває змі­нене до приїзду оперативної групи родичами чи близькими покійного, лікарями швидкої допомоги. Послідовність дії слідчого й лікаря на місці події визначається тим, чи зна­ходиться труп у підвішеному положенні, чи звільнений з петлі.

Якщо обстановка місця події не порушена, і труп зна­ходиться в підвішеному положенні, то слід насамперед переконатися у відсутності ознак життя. При виявленні достовірних ознак смерті не слід поспішати з витягуванням трупа з петлі.

При фотографуванні необхідно зафіксувати позу трупа (спереду, ззаду і з боків), положення його щодо навколиш­ніх предметів, особливості положення петлі і її вузла на шиї, кріплення кінця петлі до опори. Зазначають характер висіння, положення тіла (вертикальне, горизонтальне), позу трупа (на колінах, сидячи, лежачи), положення голо­ви й кінцівок, під яким кутом вони зігнуті в суглобах. При повішенні з повним висінням тіла вимірюють відстань від підошов ніг чи взуття до поверхні підлоги, ґрунту, підстав­ки, а також її висоту. Описується розташування підставки щодо ніг трупа; звертається увага на наявність чи відсут­ність на підставці сторонніх нашарувань і слідів від підошов взуття, слідів від підставки на м'якому ґрунті. Указуються оточуючі труп предмети, на якій відстані від нього знахо­дяться, з якими частинами тіла стикаються.

При неповному висінні тіла зазначають, які частини тіла мають точки опори (пальці ніг, коліна, сідниці тощо), як щільно вони торкаються опори (притуляються, щільно торкаються, лежать на опорі).

При огляді петлі на шиї спочатку дається характери­стика петлі, потім її локалізації на шиї та чи щільно вона прилягає. Описують тип петлі (що затягується та що не затягується), кількість витків (одиночна, подвійна, по­трійна, множинна), матеріал (вид, колір, ширина, форма поперечного перерізу, рельєф поверхні), наявність вузлів, пряжок, отворів у матеріалі й інших особливостей. Також описується петля, знята ким-небудь із шиї і виявлена поруч із трупом.

Розташування петлі на шиї визначається стосовно щитоподібного хряща, кутів нижньої щелепи, мочок вушних раковин, потиличного горба і підошовної поверх­ні взуття при повному висінні. Указується місце знахо­дження вузла.

Перевіряється співвідношення петлі з поверхнею шиї (прилягають щільно та утворюють шкірні складки, при­лягають вільно окремі витки). Під петлею можуть бути виявлені м'які підкладки з тканини, защемлене волосся, частини одягу, кінчики пальців рук. Детально оглядають петлю з метою виявлення на поверхні різних нашарувань (крові, фарби, мила тощо).

Далі відзначають особливості кріплення кінця петлі до опори. Вимірюють відстань від місця кріплення петлі до поверхні підлоги, ґрунту і до вузла на шиї трупа. Ретельно оглядають місце кріплення петлі, звертаючи увагу на на­прямок волокон матеріалу опори і мотузки для виключен­ня підвішування тіла шляхом підтягування через попере­чину.

Труп обережно опускають на землю, перерізавши кінець петлі вище вузла на шиї і зберігши вузли на місці кріплен­ня до опори.

Якщо петля була знята з трупа до приїзду оперативної групи, то додатково вимірюють довжину обрізаних кінців від вузла петлі і від місця кріплення її на опорі.

Огляд трупа проводиться за звичайною послідовністю. Вимірюють довжину тіла з витягнутою догори рукою. На одязі зазначають характер нашарувань крові, слини, спер­ми, калових мас внутрішніх поверхонь трусів, вологість трусів у ділянці ластовиці, наявність запаху сечі; на підо­швах взуття - нашарування різних речовин.

Звертають увагу на локалізацію трупних плям, колір обличчя, наявність крапчастих крововиливів на слизових оболонках повік, на положення язика.

Якщо петля, що затягується, щільно охоплює шию і странгуляційна борозна чітко виражена, то петлю із шиї знімати не слід. Странгуляційна борозна оглядається шля­хом часткового зсуву петлі на шиї. Відзначають повну від­повідність ходу борозни розташуванню петлі, замкнутість і розміри її, характер дна. Ретельно описують всі особли­вості борозни у випадках, коли, по-перше, петля була зня­та із шиї; по-друге, странгуляційна борозна виражена слабко (при повішенні з Неповним висінням тіла в петлі з м'якого Матеріалу, при знятті петлі із шиї відразу після настання смерті), при цьому петлю знімають із шиї, збері­гаючи структуру і вузли на ній.

При огляді трупа, витягнутого ким-небудь із петлі, на місці події необхідно слідчим шляхом установити первісне положення тіла і позу трупа, локалізацію петлі на шиї, знайти саму петлю.

Особливості огляду місця події і трупа при удавленні. Особливості огляду місця події і трупа при удавленні про­водять звичайним шляхом. Особливе значення мають нав­колишнє оточення, стан одягу (безладдя), наявність ушко­джень і нашарувань на одязі, стан поверхні, на якій зна­ходиться труп. Проводиться масштабна фотозйомка всіх поверхонь шиї. Ретельно оглядається шия з метою вияв­лення ушкоджень, характерних для удавлення руками чи петлею. Для огляду обов'язково використовується лупа.

При удавленні руками садна і синці можуть бути не тільки на шиї, а й у ділянці підборіддя, губ, щік, носа, тому що стискання шиї часто поєднується з закриттям отворів носа і рота.

Зазначають локалізацію саден щодо краю і кутів ниж­ньої щелепи, соскоподібних відростків, середини потилич­ного горба, границі росту волосся, середньої і хребетної лінії шиї, їх кількість, скупченість, форму, напрямок, дов­жину і ширину дуг, напрямок опуклості чи увігнутості дуг, наявність переривчастості їхнього ходу, відстань між сад­нами і кінцями дуг, колір, щільність, глибину, наявність і характер скоринок, напрямок зсуву лусочок відшаровано­го надшкір'я. Якщо є синці, то вони описуються за звичай­ною схемою. Однак має бути відбито співвідношення саден і синців (з якого боку примикають, розташовуються на тлі синця).

Варто пам'ятати, що одиничні садна на шиї можуть утворюватися при голінні, розстібанні коміру одягу. За синці можуть бути прийняті трупні плями, посмертне осе­редкове просочування шкіри кров'ю по ходу судин, гниль­ні зміни шкіри.

При удавленні петлею вирішити питання про механізм стиснення шиї і вид насильницької смерті в деяких випад­ках можна тільки за даними огляду місця події. Як було зазначено, странгуляційна борозна при удавленні і пові­шенні іноді має подібні ознаки. При описі петлі звертають увагу на те, як щільно вона охоплює шию, як розташовані петлі відносно одна одної, чи є закручення. Вимірюють розташування і довжину вільно звисаючих кінців.

Якщо наявні пристосування, складні пристрої для за­тягування петлі, то разом з їх фотографуванням і описом робиться схематичний малюнок напрямку натягу кінців.

За наявності на шиї туго затягнутої петлі на місці події петля не знімається.

Варто враховувати, що якщо петля затягнута міцно і має кілька турів, накладених один на іншій, то вона може утри­муватися і здавлювати шию без наявності вузла. Це зумов­лено властивостями матеріалу, що зчіплюється з великим коефіцієнтом тертя. Знаряддя травми на шиї може бути відсутнє, особливо у випадках, коли здавлювання шиї зроб­лене не петлею, а ділянкою довгого гнучкого предмета. Загальна характеристика і детальний опис странгуляційної борозни на шиї робляться за тією ж схемою, як і у випадках повішення. Якщо борозна представлена у вигляді обмеже­ного лінійного садна, то, крім напрямку, точно вказуються її довжина і місце розташування кінців.

Необхідно пам'ятати, що на странгуляційну борозну можуть бути схожі зміни іншого походження: а) природні складки шкіри на трупах дітей і товстих людей; б) попрі­лості шкіри в дітей; в) бліді смуги на тлі ціанозу від щільно прилягаючого коміру сорочки, краватки, особливо при схиленій уперед голові; г) смуги від одягу на шиї за рахунок набрякання тканини при гнитті.

За наявності петлі на шиї, збільшеної у розмірах уна­слідок гнильних змін, необхідно одержати слідчим шляхом (дізнатися у родичів, за коміром одягу на місці події тощо) істинну довжину окружності шиї для вирішення питання про ступінь її здавлювання.

При огляді трупа при удавленні звертають увагу на ви­разність загальноасфіксичних ознак. Перевіряють наяв­ність крапчастих крововиливів на шкірі в ділянці соскопо­дібних відростків, на слизовій оболонці рота. При огляді грудей можуть бути виявлені ушкодження шкіри і пере­ломи ребер від тиску колінами людини, що нападала.

Особливості огляду місця події й трупа при ушкоджен­нях тупими твердими предметами. Ушкодження тупи­ми твердими предметами (ТТП) найчастіше наносяться в побутовій обстановці. На місці події поблизу трупа можуть бути виявлені різноманітні тупі предмети, використані для нанесення ушкоджень: деталі меблів, предмети побуту, зна­ряддя праці. В умовах відкритої місцевості поруч із трупом можуть бути виявлені будівельно-монтажні предмети, а також камені, палиці тощо. Значно рідше виявляються зна­ряддя праці, що свідчать про професійну належність зло­чинця (балонна монтировка, газовий ключ тощо), і, як правило, відсутня спеціально виготовлена тупа зброя (кас­тети, кистені тощо). Поруч із трупом, на ньому і під ним можуть знаходитися уламки розбитих пляшок, керамічних виробів, що нерідко використовуються як ТТП.

Виявлені предмети ретельно оглядаються з метою ви­явлення слідів, підозрілих на кров, а також волосся і тек­стильних волокон.

При огляді закритого місця події потрібно встановити, чи міг нападник розмахнутися, щоб розвинути силу, необ­хідну для утворення ушкоджень. На стелі і стінах у таких випадках можуть знаходитися сліди й пошкодження, що несуть інформацію про застосований ТТП.

Виявлення і правильна оцінка слідів крові на місці події у випадках смерті від травми тупим предметом і їхнє спів­відношення з характером і обсягом ушкоджень на трупі часто відіграють вирішальну роль для реконструкції об­ставин травми. За загальноприйнятою схемою описують вигляд слідів крові (плями від крапель і бризок, патьоки, відбитки, мазки тощо), на яких предметах, об'єктах і на якій їхній поверхні вони знаходяться, їхнє розташування стосовно трупа, колір, стан (рідке, підсохле, сухе), ступінь просочування об'єкта. Кількість слідів крові слід співвід­носити з характером і обсягом ушкоджень на трупі.

Значне розбризкування крові найчастіше вказує на по­вторні удари ТТП по рані з кров'ю, що накопичилася в ній. При стрімких ударах дрібні кров'яні краплі розприскують­ся у всіх напрямках. Якщо ж удари наносилися під деяким кутом, то більшість крапель спрямовується переважно в одному напрямку. У результаті розмахування закривавле­ним ТТП спостерігається скупчення кров'яних бризок у одному-двох напрямках, часто на значній відстані від міс­ця нанесення ушкодження. На підлозі й стінах можуть виявлятися своєрідні сітчасті відбитки закривавленого волосяного покриву голови. Ці відбитки виникають як у результаті повторних ударів травмованої голови об підлогу чи стіни, так і в процесі активного чи пасивного переміщен­ня потерпілого.

Ретельному опису підлягають також сліди крові на одя­зі, взутті і шкірних покривах трупа. Це допомагає визна­чити, у якому саме місці (місцях) наносилися ушкодження, кількість нанесених ударів, положення тіла потерпілого і його частин, а також злочинця, чи мінялося їх взаємне роз­міщення, чи пересувався (переміщувався) потерпілий після нанесених йому ушкоджень.

Відсутність (чи мала кількість) слідів крові на місці ви­явлення трупа з великим обсягом ушкоджень може вказу­вати на інше місце травмування (здійснення злочину) і тому особливо відзначається в протоколі огляду.

Опис одягу, що часто піддається дії тупих предметів, і його пошкоджень проводять за загальноприйнятою схемою. Звертають увагу на наявність слідів тиску, згладжування ворсу, частково чи цілком повторюють форму контактної частини предмета, що пошкоджує, а також на нашаруван­ня чи поверхневе заглиблення його мікрочастинок. Опису­ють форму (лінійна, клаптеподібна тощо) пошкоджень одягу, їхнє співвідношення з поздовжніми і поперечними нитками матеріалу, характер кінцевих ниток по краях по­шкодження (розташування на різних рівнях, розволокнення, вивернутість тощо), напрямок відверненого шматка, наявність слідів ковзання.

Ушкодження шкіри ретельно досліджують і описують за прийнятою у судовій медицині схемою.

Особливу увагу звертають на наявність чи відсутність на руках трупа ушкоджень, характерних для боротьби чи само­захисту (садна й синці на пальцях рук, тильній поверхні кистей, на передпліччях). Розповсюджені садна й синці на тильних поверхнях кистей більш характерні для удару ту­пим предметом у момент захисту потерпілим голови.

Сторонні тіла, що вільно лежать у ділянці ушкоджень одягу і шкірних покривів трупа, після їхнього опису і де­тальної фотозйомки вилучаються лікарем і передаються слідчому.


каталог сайтів Яндекс цитирования