4.4. Мислення і його види у дошкільному віці


Мислення є соціально зумовленим, пов'язаним із мов­ленням психічним процесом пошуку і відкриття суттєво нового, опосередкованого й узагальненого відображення дійсності під час її аналізу і синтезу. Виникає воно на осно­ві чуттєвого пізнання і виходить далеко за його межі.

Мислення - процес опосередкованого і узагальненого тзнання людиною предметів і явищ об'єктивної дійсності в їх істотних влас­тивостях, зв'язках і відношеннях.

Основи мислення формуються в ранньому дитинстві. З часом на основі наочно-дійового мислення розвивається наочно-образне, формуються перші узагальнення, що за­сновані на досвіді практичної предметної діяльності і за­кріплені у слові.

Загальна характеристика мислення дошкільників

У дошкільному віці дитина засвоює основи знань про навколишній світ, взаємини людей, про зовнішні і внут­рішні якості, суттєві зв'язки предметів. Старші дошкіль­ники уже здатні робити умовислови і узагальнення, їхнє мислення характеризує допитливість, активність тощо.

Основними напрямами розвитку мислення дошкільни­ка є вдосконалення наочно-дійового мислення, інтенсив­ний розвиток наочно-образного і початок активного фор­мування словесно-логічного шляхом використання мови як засобу постановки і розв'язання інтелектуальних зав­дань, засвоєння наукових понять.

У віці приблизно 2-х років дитина вже здатна називати один і той самий предмет кількома словами, що свідчить про формування такої розумової операції як порівняння. На основі порівняння розвиваються індукція і дедукція, які до 3-3,5 років досягають значного рівня розвитку. До 4-х років мислення набуває наочно-дійового характеру, який, незважаючи на те що це елементарний рівень, збері­гається протягом усього життя. Поступово відбувається перехід до наочно-образного мислення, яке у 4-5 років стає головним.

Найсуттєвішою особливістю мислення дитини дош­кільного віку є пов'язаність з дією перших узагальнень (дитина мислить «діючи»). Наприклад, коли 4-5-річній дитині пропонують визначити спільне і відмінне між м'ячиком і кубиком, їй швидше і легше це зробити, трима­ючи їх у руках, і дуже важко - подумки. Доросла людина може з'ясувати, яка картинка зображена на кубиках, не складаючи їх, а проаналізувавши фрагменти, зображені на кожному кубику. Дитині зрозуміти це не під силу, їй необ­хідно скласти кубики.

Не менш характерною особливістю дитячого мислення є його наочність. Дитина мислить, спираючись на доступ­ні факти з досвіду або спостережень. Наприклад, на питан­ня: «Чому не можна гратися на дорозі?» відповідає, наво­дячи конкретний факт: «Один хлопчик грався, і його пере­їхав автомобіль».

З часом дитина розв'язує все складніші і різноманітні­ші завдання, які вимагають виокремлення і використання зв'язків, відношень між предметами, явищами, діями. У грі, малюванні, ліпленні, конструюванні, при виконанні навчальних і трудових завдань вона не лише послуговуєть­ся заученими діями, а й видозмінює їх, отримуючи нові ре- іультати. Завдяки цьому знаходить і використовує залеж­ність між, наприклад, вологістю і піддатливістю глини при ліпленні, між формою і стійкістю конструкції, між си­лою удару по м'ячу і висотою його підстрибування та ін. Розвиток мислення допомагає передбачати результати дій, планувати їх. У дитини активізуються допитливість, пізна­вальні інтереси мислення у пізнанні навколишнього світу. ІЦ інтереси значно ширші, ніж завдання практичної діяль­ності дитини. Вона весь час ставить перед собою пізнаваль­ні завдання, шукає пояснення явищам, які доводиться спостерігати, іноді вдаючись до експериментів. Усе частіше діти міркують про явища, не пов'язані з їхнім досвідом, про які вони знають із розповідей дорослих, телепередач, книг тощо. Не завжди їхні роздуми бувають безпомилковими, оскільки їм не вистачає для цього знань і досвіду.

Від з'ясування простих зв'язків і відношень дошкіль­ники поступово переходять до пізнання і розуміння значно складніших, прихованих залежностей. Одним із найваж­ливіших видів таких залежностей є відношення причини і наслідку. 3-річні діти можуть знайти лише причини, що проявляються у зовнішньому впливі на предмет (стільчик штовхнули - він упав); 4-річні - починають розуміти, що причиною явищ можуть бути і властивості предметів (стільчик упав, бо у нього тільки одна ніжка); 5-6-річні - враховують і помітні, на перший погляд, особливості пред­метів і їх постійні властивості (стільчик упав, оскільки він має одну ніжку, у нього багато країв, він важкий і не під­пертий тощо).

Спостереження за перебігом явищ, аналіз власного дос­віду дій з предметами дає змогу старшим дошкільникам уточнити свої уявлення про причини явищ, наблизитися завдяки цьому до правильнішого їх розуміння.

Розвиток розуміння причинно-наслідкових зв'язків відбувається завдяки переходу дитини від відображення зовнішніх причин до виокремлення прихованих, внутріш­ніх; шляхом трансформування недиференційованого, гло­бального розуміння причин у диференційоване і точне по­яснення; у результаті відображення не поодиноких при­чин явища, а його загальних закономірностей.

Розуміння дитиною нових завдань, обумовлене засво­єнням нових знань, є обов'язковою умовою розвитку мис­лення. Одні знання малюк отримує безпосередньо від дорос­лих, інші - з власних спостережень і діяльності, керованих і спрямованих дорослими. Однак збагачення знань - не го­ловна передумова розвитку мислення, адже засвоєння їх є розв'язуванням мислительних завдань і відбувається у ре­зультаті міркувань. Засвоєне нове знання включається у подальший розвиток мислення, використовується у мис­лительних діях для розв'язування нових завдань.

Ще до вступу дитини до школи у неї формуються пер­винна картина світу і початки світогляду. Однак пізнання дошкільником дійсності відбувається не у понятійній, а в наочно-образній формі. Засвоєння форм образного пізнан­ня сприяє розумінню малюком об'єктивних законів логі­ки, сприяє розвитку понятійного мислення, основою яко­го є формування і вдосконалення мислительних дій, від яких залежить можливість засвоєння і використання ди­тиною знань. Оволодіння цими діями у дошкільному віці відбувається за законом засвоєння й інтеріоризації зов­нішніх орієнтувальних дій. Залежно від характеру зов­нішніх дій та їх інтеріоризації мислительні дії дитини від­буваються так, як дії з образами або дії зі знаками-слова- ми, числами тощо.

Діючи з образами подумки, дитина уявляє собі реальну дію з предметами та її результат, розв'язуючи у такий спо­сіб актуальне для неї завдання. Таке мислення називаєть­ся наочно-образним. Виконання дій зі знаками вимагає абстрагування від реальних предметів, використання слів і чисел як їх замінників. Мислення, яке виконується за до­помогою таких дій, є абстрактним, підпорядкованим пра­вилам логіки, тому і називається логічним.

Абстракція (лат. Abstractio - відведення) - мислене відокрем­лення ознак і властивостей від предметів і явищ, яким вони на­лежать.

Наочно-образне і логічне мислення уможливлюють ви­окремлення властивостей для різних ситуацій, правильне розв'язання різних завдань. Образне мислення ефективне при розв'язуванні завдань, які потребують уяви, здатності побачити через призму внутрішнього світу. Так, дитина уявляє перетворення снігу на воду. Часто властивості предметів і явищ є прихованими, їх неможливо уявити, але можна позначити словами, іншими знаками. У такому разі завдання може розв'язуватись на основі абстрактно- логічного мислення, яке дає змогу, наприклад, з'ясувати причину плавання тіл. Уявити плавання м'яча, дерев'яно­го поліна не важко, але співвідношення питомої ваги тіла, яке плаває, і рідини можна позначити лише словами або відповідною формулою. Використання образу у такій ситу­ації є малопродуктивним.

Для використання слова як самостійного засобу мис­лення, який забезпечує розв'язання розумових завдань без використання образів, дитина повинна засвоїти вироблені людством поняття.

Поняття - знання про загальні, суттєві і закріплені у словах озна­ки предметів і явищ об'єктивної дійсності.

Об'єднані у струнку систему поняття допомагають ви­водити з одного знання інше, тобто розв'язувати мисли- тельні завдання без використання предметів або образів. Так, знаючи, що всі ссавці дихають легенями, і з'ясував­ши, що кит - ссавець, легко зробити висновок про наяв­ність у нього цього органа.

До того часу, доки мислення дитини є наочно-образ- ним, слова для неї виражають уявлення про предмети, властивості, відношення, які вони позначають. Слова- уявлення дитини і слова-поняття дорослого істотно від­різняються. Уявлення жвавіше і яскравіше відобража­ють дійсність, ніж поняття, але не такі чіткі, визначені і систематизовані як вони, не можуть стихійно перетвори­тися на поняття, але їх можна використати при форму­ванні понять, які діти засвоюють у процесі вивчення ос­нов наук.

Систематичне оволодіння поняттями починається у процесі шкільного навчання. Однак за відповідно органі­зованого навчання деякі поняття можуть бути засвоєні і старшими дошкільниками. Для цього необхідно насампе­ред організувати особливі зовнішні орієнтувальні дії дітей з матеріалом, який вони вивчають. При цьому малюки, як правило, повинні за допомогою власних дій виокремити у предметах або їх співвідношеннях суттєві ознаки, які ма­ють увійти у зміст поняття. Далі формування понять відбу­вається при переході від зовнішніх орієнтувальних дій до дій в умі. Для цього зовнішні засоби замінюють словесним позначенням.

При утворенні абстрактних понять і зовнішні орієнту­вальні дії, і процес інтеріоризації є іншими, ніж при оволо­дінні наочно-образним мисленням. Адже абстрагування пов'язане із заміною реальної дії розгорнутим словесним міркуванням, яке з часом відбувається не вголос, а про се­бе, скорочується і перетворюється на дію абстрактно-ло- гічного мислення, що відбувається за допвмогою внутріш­нього мовлення. У дошкільному віці повноцінно виконати такі дії ще не вдається, дитина здебільшого застосовує їх, міркуючи вголос.

Наочно-дійове мислення дітей

Роль наочно-дійового мислення постійно змінюється у житті дітей дошкільного віку. З кожним роком вони стають дедалі самостійнішими обирають і застосовують способи, прийоми розв'язування практичних завдань, змінюють відношення практичної дії до розумової. Із пе­реходом мислення у внутрішній план (інтеріоризація) пе­ребудовується практична дія. Наочно-дійове мислення є видом мислення, що безпосередньо включений у прак­тичну дію.

Молодші дошкільники не завжди використовують дію, адекватну поставленому завданню. Наприклад, при скла­данні фігурок на фоні часто безладно пересувають, з'єдну­ють їх, отримують несподівані для себе комбінації; іноді складають зовсім беззмістовні картини (фігурку коня кла­дуть догори ногами, вершника розміщують головою вниз). Одночасно із задоволенням роблять висновок, що у них вийшла гарна картинка. Тобто конкретне завдання вони розв'язують пробними діями, а результат осмислюють піс­ля їх закінчення.

Діти середнього дошкільного віку у процесі дії осмис­люють завдання і способи його розв'язування. їхня мова при цьому є опорою дії або супроводжує її.

Співвідношення чуттєвого сприймання, практичної дії і мовлення змінюються й у дітей старшого дошкільного ві­ку. Не вдаючись до практичних маніпуляцій, вони можуть подумки розв'язати запропоноване завдання, потім вго­лос розповісти про це. Після знайденого в умі рішення ди­тина швидко розміщує фігурки на певному фоні, а її роз­повідь після виконаної дії повторює те, що вона сказала на її початку, сама дія нічого не додала до розв'язування зав­дання.

У дошкільному віці наочно-дійове мислення не зникає, а вдосконалюється, переходить на вищий рівень. У стар­ших дошкільників дійовому розв'язуванню завдання пере­дує словесно оформлене розв'язання його подумки. У зв'язку з цим змінюється і суть дій дитини. Молодші дош­кільники розуміють лише кінцеву мету, але не бачать умов її досягнення. Цим зумовлена безладність (пробність) їх­ніх дій. Уточнення завдання робить дії проблемними, по­шуковими. Дії старших дошкільників перестають бути пробними, втрачають евристичний характер, стають вико­навчими (до їх початку дитина розв'язує проблему подум­ки). Відповідно до цього змінюється і її мислення, яке з ді- іншого стає словесним, планувальним. Попри те, дійове мислення не відмирає, а залишається ніби у резерві. За не­обхідності розв'язання нових розумових завдань дитина : і нову вдається до нього.

Наочно-образне мислення дітей

У дошкільному віці в дитини переважає наочно-образ- пе мислення, що пов'язано з оволодінням нею новими ви­дами діяльності: малюванням, грою, конструюванням то­що. Воно допомагає малюкам розв'язувати завдання по­думки, без участі практичних дій, а завдяки оперуванню лише образами, оскільки є видом мислення, у процесі яко­го людина оперує наявними у своїй пам'яті образами пред­метів і явищ.

Здатність до мислення в образах спочатку реалізуєть­ся як оперування уявленнями про конкретні предмети і їх властивості. При цьому воно втрачає свій зв'язок з практичними діями і безпосереднім сприйманням ситуа­ції. У діяльності дитини постають завдання нового типу, які передбачають непрямий результат дій, досягнення якого потребує врахування зв'язку між явищами, що від­буваються одночасно або послідовно. Такі завдання вини­кають в іграх з механічними іграшками, у конструюван­ні та ін.

Молодші дошкільники розв'язують їх за допомогою зовнішніх орієнтувальних дій, тобто на рівні наочно,-дійо­вого мислення. Під час виконання завдань з непрямим ре­зультатом діти середнього дошкільного віку починають пе­реходити від зовнішніх до розумових спроб. Після озна­йомлення дітей з кількома варіантами розв'язання завдання малюки можуть використати новий варіант, не вдаючись до зовнішніх дій з предметами, а отримуючи не­обхідний результат подумки.

Розв'язування завдань з непрямим результатом сприяє виникненню наочно-схематичного мислення, яке є наступ­ним етапом у розвитку наочно-образного.

Наочно-схематичне мислення - вид мислення, що забезпечує відображення предметів об'єктивної дійсності, незалежно віддій, бажань і намірів дитини.

Дитина не створює їх, а виявляє і враховує під час розв'язування завдання. Таке мислення зберігає образний характер, однак самі образи стають іншими, у них відобра­жаються не окремі предмети та їх властивості, а зв'язки і відношення між ними.

Наочно-схематичне мислення дошкільників середньо­го і старшого віку виявляється у багатьох особливостях їх­ньої діяльності. Один із його проявів - схематичність ди­тячого малюнка, у якому передається здебільшого зв'язок основних частин предмета і відсутні індивідуальні його оз­наки. Проявом схематичності мислення також є легкість розуміння дітьми різноманітних схематичних зображень, успішне використання їх (впізнають схематичне зобра­ження предметів, використовують схеми типу географіч­ної карти для вибору потрібної доріжки у розгалуженій їх системі тощо).

Уміння створювати і використовувати схематизовані образи є великим досягненням у розвитку мислення дити­ни, оскільки наочно-схематичне мислення відкриває мож­ливості побачити недоступні наочно-образному суттєві сто­рони явищ.

Досвід дитини збагачується нерівномірно. Із деякими предметами вона має справу часто, неодноразово діючи з ними, розпізнає їх якості, сторони, властивості, що зумов­лює їх узагальнене уявлення. Інші предмети менш доступ­ні дітям, внаслідок чого вони пізнають їх однобічно. Обра­зи цих предметів є злитими і конкретними. Оперування та­кими образами одиничних речей надає мисленню маленької дитини конкретно-образного характеру. Це під­тверджують дитячі судження.

Таня (4 роки), побачивши у дівчинки окуляри, запи­тує: «Чому ця дівчинка бабуся?»; «Кішка може перетвори­тися на людину?» - запитує дівчинка Юля (4 роки). - «Ні». - «Як шкода... Була б така м'якенька, лагідна...».

Конкретна образність дитячого мислення послужила аргументом для деяких психологів (К. Бюллер, В. Штерн, Дж. Селлі), які вважали образність певним видом мислен­ня, етапом у розвитку вищих його форм. Найхарактерні­шою ознакою такої образності є синкретизм. Не вміючи виокремити в образі, що зберігся, істотних або основних ознак предмета, дитина вихоплює найакцентованіші для неї деталі. За цими випадковими ознаками дошкільник упізнає конкретний предмет.

Синкретизм проявляється у сприйманні і мисленні ди­тини. На думку Ж. Піаже, він є основною якістю дитячого мислення, що характеризує його доаналітичний ступінь. Дитина мислить схемами, злитими (нерозчленованими) си­туаціями відповідно до образу, який у неї зберігається на непові сприймання, без його аналізу. Подоланню синкре­тичності образів сприяє правильно організоване навчання.

Злитість образів особливо помітно проявляється у сприйманні дітьми малознайомого змісту. Наприклад, во­нинеправильно розуміють синкретично образні літератур­ні вислови, складні метафори, алегорії: «І веселий, і крила­тий ходить вітер над землею. Це потужний вентилятор б'є в обличчя струминою» (Є. Тараховська). Прослухавши це, -річні діти запитують: «Чому він б'є?», «Кого він побив?», «А де у вітру ніжка?», «Де він ходить?», «Вітер сміється?», «Чому він веселий?». Такі запитання і зауваження дітей свідчать, що слово виражає конкретний образ одиничного предмета, якого воно стосується. Цей образ злитий, нерозчле- пований (проаналізований), тому використовується цілісно (якщо «ходить», повинен мати ноги, якщо «веселий» - смі­ється). Уперше образ розпадається не через виокремлення іс­тотної або характерної ознаки предмета чи явища, а ознаки, що отримала в досвіді дитини найсильніше підкріплення. Тому, не вміючи абстрагувати ідею з чуттєво збереженим об­разом, дитина не розуміє поетичних образів.

На думку Л. Виготського, синкретизм має велике зна­чення у розвитку дитячого мислення, оскільки синкретич­ні зв'язки є основою виокремлення зв'язків, які перевіря­ються практикою і відображають дійсність.

У процесі гри, малювання, конструювання та інших видів діяльності дошкільник починає оволодівати побудо­вою наочних просторових моделей - особливих знаків, у яких відображаються зв'язки і відношення об'єктивних речей. Багато видів знань, які дитина не може засвоїти на основі словесного пояснення дорослих або у процесі органі­зованих ними дій з предметами, вона легко засвоює під час дій з моделями, які відображають істотні ознаки предметів та явищ. Наприклад, під час навчання 5-річних дошкіль­ників математики було надзвичайно важко пояснити їм відношення частин і цілого. У процесі ознайомлення з ни­ми за допомогою схематичного зображення поділу цілого на частини і його відновлення з частин діти легко зрозумі­ли, що будь-який предмет можна поділити на частини і відновити з них. Ефективним виявилося використання просторових моделей і під час формування у дошкільників аналізу слова у процесі вивчення грамоти.

Отже, за відповідного навчання образне мислення стає основою засвоєння дошкільниками узагальнених знань, а також удосконалюється у результаті використання цих знань при розв'язуванні пізнавальних і практичних зав­дань. Набуті уявлення про істотні закономірності допома­гають дитині самостійно розбиратися у часткових проявах цих закономірностей. Так, засвоївши уявлення про залеж­ність будови тіла тварин від умов життя, старші дошкіль­ники можуть за зовнішніми ознаками встановити, де живе тварина, як добуває їжу.

Розвиток образного мислення дошкільників характе­ризується тим, що їхні уявлення набувають гнучкості, рухливості, діти оволодівають вмінням оперувати наочни­ми образами: уявляти предмети у різних просторових по­ложеннях, мислено змінювати їх взаємне розміщення.

Модельно-образні форми мислення досягають високого рівня узагальненості, завдяки чому допомагають дитині зрозуміти істотні зв'язки і залежності речей. Однак вони малопродуктивні, якщо дитині необхідно виокремити влас­тивості, зв'язки і відношення, які неможливо уявити наоч­но, образно. Спроби досягти цього за допомогою образного мислення спричиняють типові для дошкільника помилки. До таких помилок призводять, наприклад, завдання встано­вити, чи змінюється кількість сипучої речовини при перемі­щенні її з посудини однієї форми у посудину іншої, чи змі­нюється кількість глини, пластиліну при зміні виліпленого з них об'єкта. Приблизно так само відповідають дошкільни­ки на питання, де більше пластиліну: у кульці чи у розплес­каному шматочку, зробленому з такої самої кульки у них на очах. Це спричинено нездатністю дошкільника виокремити видимий ним рівень речовини у посудині від загальної її кількості. В образному мисленні вони виявляються злити­ми, тому кількість не можна побачити, наочно уявити виок­ремленою від сприйнятої величини. Правильне розв'язання таких завдань вимагає переходу до суджень на основі обра­зів, які використовують словесні поняття.

Отже, наочно-образне мислення долає у своєму розвитку стадію перцептивних перетворень дитиною об'єкта із зов­нішньою допомогою, а також стадію перетворення ситуації на образному рівні з власної ініціативи. Перехід від наочно- дійового до наочно-образного мислення може прискорити спеціальне навчання із використанням схем-замінників.

Словесно-логічне мислення дітей

Словесно-логічне мислення за своєю природою є поня­тійним. Передумови для розвитку логічного мислення, засвоєння дій із словами, числами, як зі знаками, що замі- мюють реальні предмети і ситуації, виникають наприкінці раннього дитинства, з формуванням знакової функції сві­домості. На цьому етапі дитина починає розуміти, що предмет можна позначити, замінити іншим предметом, малюнком, словом. Однак вона ще довго може не застосо­вувати слово для розв'язання самостійних мислительних завдань.

Словесно-логічне мислення - мислення, що втілюється у понят­тях, логічних конструкціях із застосуванням мовних засобів.

Наочно-дійове і наочно-образне мислення тісно пов'язані з мовленням, за допомогою якого дорослі керу­ють діями дитини, ознайомлюють її з практичними і пізна­вальними завданнями, пояснюють способи їх розв'язання. Мовні висловлювання дитини, коли вони ще тільки супро­воджують практичну дію, не випереджають її, сприяють усвідомленню нею процесу і результату цієї дії, допомага­ють у пошуку шляхів розв'язання завдань. Зростає роль мовлення з набуттям планувальної функції, коли дитина, здається, думає вголос. Однак і на цьому етапі вона послу­говується у своїх мислительних діях не словами, а образа­ми. Мовлення відіграє допоміжну роль.

У психічному розвитку логічне мислення є наступним етапом після образного, на основі якого забезпечує розв'язання більшої кількості завдань, засвоєння науко­вих понять. Однак це не означає необхідності передчасно­го формування логічного мислення, оскільки без розвину­тих образних форм засвоєння його буде неповноцінним. Розвиток образного мислення допомагає дитині логічно зрозуміти узагальнені схематичні зображення, на яких ви­будовується формування понять.

Після оволодіння логічним мисленням образне не втра­чає свого значення, оскільки у діяльності, пов'язаній з не­обхідністю послідовного, логічного мислення, важливу роль відіграє використання образів. Образне мислення є джерелом творчості, функціонування інтуїції, без якої не обходяться наукові відкриття. Воно максимально відпові­дає умовам життя і діяльності дошкільника, завданням, які доводиться йому розв'язувати у грі, малюванні, конс­труюванні, спілкуванні. Тому дошкільний вік найбільш сензитивний до навчання, яке ґрунтується на образах. Ло­гічне мислення дитини доцільно активізувати лише з необ­хідності ознайомлення її з основами наукових понять (з математики, природознавства, мови тощо). Не потрібно мислення дитини підпорядковувати лише логіці.

За допомогою спеціального навчання дитина може зас­воїти невластиві її віку методи розв'язання завдань, але це не пов'язано зі сформованістю вікових новоутворень, нового рівня розвитку мислення, усвідомленням суті цього методу.

Дошкільники найчастіше виявляють логічне мислен­ня під час з'ясування зв'язків між предметами і явищами. Спершу вони встановлюють функціональні зв'язки (приз­начення, використання предметів), найскладніше - вста­новити зв'язки простору і часу в логічному (змістовому) значенні, що спричинено їх прихованістю (не проявляють­ся на поверхні явища, хоч доступні чуттєвому практично­му досвіду).

Для чанніх форм словесного мислення дітей притаман­ні заміна малознайомих у завданні та його розв'язанні умов (образів, понять, вимог) більш відомими («почуття знайомості»), з'ясування простих зв'язків (за необхідніс­тю, аналогією, функціональністю тощо) не лише між істот­ними сторонами й ознаками різних предметів, а й між ви­падковими зовнішніми, другорядними. На цій підставі дехто із психологів (В. Штерн) стверджував, що дитина прагне пов'язувати все підряд, що свідчить про несформо- ваність логічних міркувань. Насправді це стосується лише малознайомого і складного змісту, яким доводиться оперу­вати маленьким дітям.

Своєрідність розумового процесу, в результаті якого маленька дитина робить несподівані для дорослих виснов­ки, зумовлена відсутністю у неї знань, потрібних для вста­новлення істотних зв'язків між умовами (сторонами) яви­ща; невмінням послідовно мислити, використовувати ло­гічно виправдану систему розумових дій. Для логічних міркувань, порівнянь, узагальнень, формування виснов­ків дитині потрібно володіти не лише кожною окремою операцією, а й загальним способом розумової діяльності.

Обов'язковими ланками розумового процесу є: синтез І - первинний (сприймання завдання як цілого), аналіз (поділ завдання на частини, виокремлення його умов, да­них); синтез II - вторинний (розв'язування, нове розу­міння завдання). Розумовий процес маленької дитини від­бувається від синтезу І до синтезу II. Аналіз - найістотні­ша ланка мислення у дошкільників - це виокремлення однієї, часто випадкової ознаки предмета або умови.

Дитина молодшого дошкільного віку, йдучи від яскра­вого предмета, легко встановлює зв'язки, які шукає. Однак часто вони не відповідають дійсності, що породжує алогіч­ність дитячих суджень. Спеціальне навчання дітей - шукати і встановлювати найістотніші ознаки предметів і явищ, знаходити істотні залежності між ними - швидко розвиває у них логічні форми мислення. Для розуміння розвитку словесного мислення у дітей істотне значення має шіаліз їхніх запитань.

Найхарактернішою ознакою дошкільного віку, як ві­домо, є допитливість, яка формує розумовий розвиток лю­дини. У своєму розвитку дитина долає певні стадії відпо­відно до вікових особливостей людської психіки. Допитли- ність - це якість особистості, яка має високі пізнавальні потреби на всіх етапах життя і в різних видах діяльності, спрямовується на пошук невідомого, непізнаного, незрозу­мілого. Вона є джерелом активності людини, прагненням глибоко і різнобічно пізнати дійсність.

Допитливість сприяє виникненню і забезпеченню фун­кціонування пізнавального інтересу, є причиною виник­нення і формою його існування. Реалізуючись в інтересі, допитливість немовби зберігає його, не дає змоги згаснути, постійно збуджує механізм пізнання. Допитливість дорос­лої людини завжди вибіркова, дитини дошкільного віку - може спрямовуватись на значну кількість предметів, часто протилежних за змістом і функціями (Л. Проколієнко).

Допитливість є не лише якістю особистості, а й розумо­вою дією, способом пізнання, стимулом і способом мірку­вання. Приховані сторони і властивості дійсності, які не можна відчути, безпосередньо сприйняти, людина осягає за допомогою мислення. Тому виховання мислення дитини - одна з основних умов формування допитливості. Адже ди­тина прагне пізнати причинно-наслідкові зв'язки у приро­ді, взаєминах людей за наявності у неї потреби їх пізнати, можливості зрозуміти їх.

Виявом природної пізнавальної потреби дитини є запи­тання, кількість і багатоманітність яких різко збільшуєть­ся після 3-х років. Запитання дитини свідчать, що вона ці­кавиться чимось невідомим, шукає і пробує зрозуміти його.

Перші запитання дитини ще не мають пізнавальної спрямованості. Запитавши дорослого: «Для чого ця маши­на?» або «Що це таке?», 3-річні діти, часто не вислухавши відповіді, переключаються на інше заняття, а отримавши відповідь, можуть неодноразово повторити це запитання. Перші дитячі запитання є формою активного спілкування дитини з дорослими. Пізнавальними вони стають пізніше, виникають на основі набутих знань, прагнення глибше проникнути у відомі або приховані сторони явища і вста­новити зв'язки у його глибині. Із розповідей дорослих, їх­ніх відповідей на свої питання дитина починає розуміти, що за межами того, що вона бачить і знає, є певні обстави­ни, які спричинюють видимі факти. Своїми запитаннями «чому?», «навіщо?», «як?», «длячого?» 5-річні діти, наслі­дуючи дорослих, прагнуть дізнатися про ці обставини, поба­чити і зрозуміти те, чого не бачать. Відповіді дорослих що­разу переконують їх у наявності цих зв'язків. Намагаючись дізнатися про невідоме дошкільник запитує дорослого: «Чо­му дерева шумлять? », «Чому і звідки дме вітер?», «Куди те­че вода в річці? Чому вона не стоїть на місці?» тощо.

Такі запитання надзвичайно безладні і різноманітні. До 5-6-ти років дитина і не пробує узагальнити, пов'яза­ти набуті знання. Маючи справу з дивним, незрозумілим, новим, вона запитує про те, що її цікавить. Попри різнома­нітність і безладність, дитячі запитання мають чітко вира­жений пізнавальний характер, істотно відрізняються від запитань дітей раннього віку. 5-7-річні діти чекають від­повідей, висловлюють сумніви, заперечують. Старші до­шкільники зіставляють відповіді дорослих з тим, що їм ві­домо, порівнюють, сумніваючись та сперечаючись.

Дитина ставить питання і тоді, коли хоче переконатися у правильності свого висновку, звертається до дорослого, щоб той визнав її компетентність. З віком кількість таких питань збільшується, вони стають основними. Формуван­ня у дитини якісно нового мислення пов'язане з освоєнням мислительних операцій, які починають використовувати­ся у дошкільному віці як способи розумової діяльності. Ос­новою всіх мислительних операцій є аналіз і синтез. До­шкільник порівнює об'єкти за більшою кількістю ознак, ніж у ранньому дитинстві, помічає навіть незначні подіб­ності чи відмінності між зовнішніми ознаками предметів, висловлюється про них.

У дошкільному дитинстві змінюється характер уза­гальнень. Діти вдаються до найпростіших дослідів, експе­риментують: кидають у ванну з водою предмети, щоб ді­знатися, чи будуть вони плавати; ставлять склянку з водою у морозильник, щоб одержати лід. Такі досліди підводять їх до висновків, узагальнених уявлень. Поступово перехо­дять від оперування зовнішніми ознаками до розкриття більш істотних для предмета ознак. Новий рівень узагаль­нення допомагає їм освоїти операцію класифікації - зара­хування об'єкта до групи на основі видо-родових ознак. Розвиток уміння класифікувати предмети пов'язаний з ос­воєнням узагальнюючих слів, розширенням уявлень і знань про світ, умінням виокремлювати у предметі істотні ознаки. Чим ближчі предмети до особистого досвіду до­шкільника, тим точніші узагальнення він робить. Дитина насамперед вирізняє групи предметів, з якими активно мзаємодіє (іграшки, меблі, посуд, одяг); потім -суміжні класифікаційні групи (дикі і домашні тварини, чайний і столовий посуд тощо).

Розвиток мислительних операцій забезпечує форму­вання дедуктивного мислення - вміння узгоджувати свої судження, уникати у них суперечностей. Спочатку дити­на, навіть оперуючи загальними положеннями, не може їх належно обґрунтувати або висловлює випадкові обґрунту­вання, поступово набуваючи вміння робити правильні вис­новки.

Отже, у спілкуванні з дорослими, у іграх і діяльності дитини розвиваються види її мислення, формується куль­тура розумової праці, що забезпечить продуктивну інте­лектуальну діяльність у дорослому віці.

Мислення і діяльність дошкільників

Розвиток мислення дитини-дошкільника зумовлюєть­ся і ускладненням його практики, засвоєнням способів ро­зумової діяльності. Велику роль при цьому відіграє мов­лення. Збагачення словника, засвоєння граматичних структур, уміння слухати, розуміти і будувати речення - необхідні умови розвитку логічних форм мислення у до­шкільника.

Опанування навичок мислення може відбуватися різни­ми способами. Одні вчені віддають перевагу організації орі­єнтувальної діяльності дітей, активізації їхнього мовлення (П. Гальперін, Д. Ельконін, Г. Мінська); інші - опануван­ню системи послідовних розумових дій, тобто роботи над алгоритмами (JI. Ланда, Ф. Фрадкіна), побудові аналітико- синтетичної діяльності, опануванню методів засвоєння знань (Н. Менчинська, Г. Костюк, Г. Люблінська). Завдяки кожному з них можна досягти значних успіхів у розвитку різних форм мислення дошкільників. Чим послідовніше старання, тим більша здатність дитини дивуватися, стави­ти запитання, сприймати і засвоювати нове, застосовуючи різні форми, операції і способи мислення, підвищуючи свої можливості до подальшої розумової праці.

На розвиток мислення впливає також ігрова діяль­ність. Дошкільник повинен бути готовим до неочікуваних ситуацій, уміти діяти із замінником предмета відповідно до ігрової назви. Предмет-замінник є опорою мислення: на основі оперування ним дитина вчиться думати про реаль­ний предмет. Розвиток мислення полягає у тому, що дити­на поступово перестає діяти з предметами безпосередньо у певній ситуації, а вчиться думати про них, діяти з ними в ігровому плані. Гра готує дитину до мислення з викорис­танням уявлень. Досвід ігрових, реальних взаємин у грі закладає основи особливої властивості мислення, яка дає змогу зрозуміти позицію іншої людини. У цьому полягає суть рефлексивного мислення.

Рефлексія (лат. reflexio - відображення) - здатність людини ана­лізувати власні дії, вчинки, мотиви і співвідносити їх із загально­людськими цінностями, діями, вчинками, мотивами інших людей.

Вона сприяє адекватній поведінці людини серед інших людей. Розвитку рефлексії сприяє гра, оскільки у ній ви­никає реальна змога контролювати виконання дії. Граю­чись, наприклад, у «хвору дитину», маля «плаче», як це буває насправді, контролює виконання цієї ролі. Подвійна позиція під час виконання ролі (виконавець і контролер) розвиває здатність співвідносити свою поведінку з особис­тим досвідом, образом, який дитина відтворює і творить одночасно. Рольова гра має великі можливості для розви­тку рефлексії. У здатності до неї виявляється можливість розуміти, відчувати іншу людину. Ігрова діяльність ство­рює найсприятливіші умови для розвитку дитини, перехо­ду від наочно-дійового мислення до наочно-образного й елементів словесно-логічного.

Розвитку мислення сприяє і формування у дитини ме­тодологічних знань, які одночасно висвітлюють найістотні­ші відношення предметів, які пізнає дитина, організацію її пізнавального досвіду, упорядкування отриманих знань. Ці знання відображають у найпростішій формі взає­мозв'язок предметів і явищ, їх розвиток, можливість якіс­ного перетворення. Наприклад, у дітей формують знання про те, що предмети і явища слід розглядати не самі по со­бі, а в їх зв'язках з іншими предметами, що передбачає ви­хід за межі цього предмета і розгляд його у загальній сукуп­ності предметів і явищ. Під час цього дитина має справу з маловідомими предметами, інформація про які є для неї не- визначеною, незрозумілою.

Отже, процес пізнання предметів і явищ зумовлює ви­никнення і збільшення кількості невизначених знань у формі здогадок, передбачень, що стимулюють розумову активність дітей. Унаслідок спеціального навчання 5-6- річні діти опановують загальний спосіб аналізу, що дає їм : і могу пізнавати предмети в їх взаємозв'язках. Наприклад, під керівництвом вихователя діти розглядали різних тва­рин (білку, їжака, оленя) у типових для них умовах про­живання. Потім вони отримали завдання з'ясувати, в яко­му середовищі живе невідома їм тварина, зображена на картинках. Діти ніби приміряли цю тварину до різних природних умов на інших малюнках, аналізували і спів­відносили особливості тварин з різними природними умо­вами, роблячи свої висновки. У такій діяльності вони вчаться при дослідженні явищ, предметів послідовно роз­гортати пізнавальні дії: спочатку виокремлюють явище, потім переходять до пошуку його зв'язків з іншими яви­щами цієї системи, вибудовуючи на цій основі свою прак­тичну діяльність.

Необхідною умовою розвитку творчого мислення є включення дітей у діяльність, у якій би вони змогли реалі­зувати свою активність. Для розвитку пізнавальних інте­ресів 5-7-річних дітей можна, наприклад, використати працю, у процесі якої діти ставлять багато запитань, шу­кають на них відповіді. Ефективним засобом розвитку мислення є експериментування у конструктивній діяль­ності. При цьому важливо дати дітям змогу самостійно оз­найомлюватися з новим конструктором. Потім можна ста­вити їм завдання, спрямовувати і регулювати їхню пошу­кову, конструктивну діяльність. Як свідчать дослідження, попереднє самостійне орієнтування у можливостях матері­алу дає змогу включити знайдені способи у різні комбінації й отримати оригінальні конструктивні розв'язання, постій­но шукати і знаходити нові.

Отже, мислення і діяльність дошкільників взаємо­пов'язані: вступаючи у комунікації, діючи, граючи, опано­вуючи методи засвоєння знань, дитина мислить.

Керівництво розвитком мислення дітей

Розвиток мислення у дитини детермінований позиці­єю дорослого, яка у кожний віковий період має свою спе­цифіку.

У процесі позаситуативно-пізнавального спілкування з дорослим виникає особлива «теоретична діяльність», про що свідчать численні дитячі запитання стосовно різ­номанітних сфер дійсності. Ставлення дорослого до цих запитань суттєво впливає на подальший розвиток мис­лення дитини. Відповідати на них необхідно так, щоб во­на отримала змогу за допомогою дорослого, однолітків або самостійно знайти потрібну відповідь. Тому не варто поспішати давати у своїй відповіді готові знання. Голов­не - навчити дитину думати, міркувати, знаходити від­повіді, щоб сформувати самостійність мислення, допит­ливість розуму.

Достовірна, чітка, вичерпна небагатослівна відпо­відь, підтверджена прикладами і спостереженнями, сти­мулює розвиток допитливості у дошкільників. Байдуже ставлення до запитань знижує їх пізнавальну актив­ність. Тому потрібно не лише уважно, з повагою і тактов­но ставитися до питань, а й спонукати дітей до них, вчи­ти порівнювати, узагальнювати, аналізувати, організо­вувати спостереження, експериментування, працювати з літературою.

Необхідність дошкільників детально, розгорнуто по­яснити явища і процеси у природі, соціальному житті пе­ретворює їхні міркування на спосіб пізнання і розв'язан­ня інтелектуальних завдань. У спілкуванні з дошкільни­ками дорослі мають виявити терпіння і розуміння їхніх незвичних пояснень, підтримуючи прагнення до пізнан­ня суті предметів і явищ, з'ясування їх причинно-наслід- кових зв'язків, прихованих властивостей. Формуванню узагальненого мислення сприяє розвиток мовлення дити­ни. Якщо не навчити її встановлювати взаємозв'язки, во­на довго знаходитиметься на рівні чуттєвого сприймання фактів.

Ефективному розв'язанню дошкільниками інтелекту­альних проблем сприяє постійне і раціональне засвоєння знань не як самоціль, а як засіб розвитку мислення. Меха­нічне запам'ятовування інформації, уривчасті, хаотичні копіювання дорослих міркувань не розвиває мислення дошкільника. Як зауважив В. Сухомлинський: «... Не на­валюйте на дитину лавину знань... - під лавиною знань можуть бути поховані допитливість і цікавість. Умійте від­крити перед нею в навколишньому світі щось одне, але від­крити так, щоб кусочок життя заграв перед дітьми всіма кольорами веселки. Залишайте завжди щось недоговоре­не, щоб дитині захотілося ще і ще раз повернутися до того, про що вона дізналась».

Протягом дошкільного віку закладаються основи мис­лення, розвиваються і удосконалюються його види. Ефек­тивний розумовий розвиток залежить від вмілого і ціле­спрямованого впливу дорослого на дошкільника.


каталог сайтів Яндекс цитирования