Загальна характеристика сприймання

Для повноцінного життя людині потрібно мати цілі­сну картину світу, а не окремі відчуття, що свідчать про властивості предметів та явищ. Створення образів пред­метів, ситуацій та явищ забезпечується спільною робо­тою різних органів чуття, синтезом відчуттів у складні комплексні системи, який може відбуватися у межах однієї модальності (під час розгляду картини окремі зорові відчуття об'єднуються в цілісний образ) чи кіль­кох (розглядання апельсина об'єднує нюхові, зорові, сма­кові відчуття). Саме так здійснюється сприймання як пізнавальний процес.

Сприймання - психічний процес відображення предметів і явищ дійсності в сукупності їх різноманітних властивостей і частин, пов'язаний з розумінням цілісності відображуваного.

У процесі ознайомлення з об'єктом спостерігач починає вирізняти одну чи кілька найінформативніших властивостей, перетворюючи їх на оперативні одиниці сприймання. Такими одиницями можуть бути яскра­вість, межі та інші ознаки, предмети загалом, їх сукуп­ність, відношення між ними.

Результатом сприймання є цілісний образ предмета, ситуації, події, а результатом відчуття - орієнтуваль­но-дослідницька реакція суб'єкта на якості предметів, ситуацій.

Образ - це своєрідна копія об'єкта, результат його пізнання людиною. Упорядкованість елементів його від­повідає впорядкованості зв'язків та відношень об'єкта. Образ є суб'єктивним (пристрастним), бо залежить від потреб, настанов, почуттів-інтересів, інтелектуальних можливостей, досвіду людини. Умовним замінником об'єкта може бути знак - предмет, символ, який у людському спілкуванні замінює інший предмет. Знак як носій інформації - потужне знаряддя пізнання. Він породжується і функціонує у процесі людської діяльно­сті, опосередковує взаємодію (спілкування).

Сприймання є результатом психологічних процесів (аналізу змісту інформації, взаємозв'язків, контексту) і суб'єктивною оцінкою, що ґрунтується на зафіксовано­му в пам'яті досвіді людини. У сукупності ці процеси утворюють перцептивну діяльність - відображення дійсності органами чуття за участю рухового аналізатора.

Вона підсилює включення інформації, оптимізує про­цес відчуття. За потреби розглянути об'єкт, прислуха­тись до чогось, дослідити на дотик, визначити запах, колір, температуру сприймання поєднує кілька перцептивних дій. У процесі сприймання рухи руки й ока можуть бути пошуковими, установчими й коригуваль­ними. З їх допомогою людина шукає потрібний об'єкт, фіксує на ньому орган сприйняття (око, руку). Напри­клад, у зоровій системі спочатку очі фіксують кольоро­ві зображення, які змінюють одне одного (це робота від­чуттів). Побачене на екрані є зображенням зорових подій - взаємодії людей і предметів у просторі та часі. У слуховій системі зовнішній звуковий подразник зму­шує барабанні перетинки вібрувати, створюючи пізна­вану його характеристику (гучність), унаслідок чого людина сприймає мову або мелодію. Загалом сприйман­ня охоплює систематизацію, інтерпретацію й осмислення інформації, що надходить від сенсорних систем. Воно є результатом упорядкування відчуттів і перетворення їх на знання про предмети і події фізичного світу у формі образу.

Відчуття і сприймання взаємозалежні та нерозділь­ні процеси. Лише в контрольованих лабораторних умо­вах можна ініціювати ізольовані відчуття, позбавлені смислового і контекстного навантаження, не пов'язані з попереднім досвідом людини. Відчуття і сприймання виникають у момент впливу об'єктів, явищ світу на ана­лізатор. Сприймання - розумова конструкція, що ґрунтується на пізнавальних стратегіях, досвіді, при­страстях, очікуваннях, мотивації, увазі тощо.


каталог сайтів Яндекс цитирования